Прийшла весна, засвітило сонце і скресла крига. Я вже не дочекаюся, коли буде досить тепло, щоб ходити лапати рибу. А там ще щука піде на нерест, форель… Я не поважаю браконьєрства, я люблю вудкою лапати чи спінінгом. Закинеш собі, і граєшся блесною. Потім – рррраз! Клює! І тут вже сила в поєднанні з інтелектом (дай Бог, щоб не зрадили) – і здобич ваша! Обожнюю такі моменти. Найбільшу я спіймала була трикілограмову щуку.

 

Просто не можу дочекатися. Хробаків на гноярці нариєш, все з вечора приготуєш… Колись ріка глибока була, а зараз якась херня з шлюзами, то річка зміліла. Треба тепер раніше приходити, щоб місце зайняти. А щоб прокинутися – я ставлю два будильники в різних кінцях кімнати з інтервалом в п'ять хвилин і накриваю каструлями. Тоді вже точно не проспиш!

Вітаю всіх жжінок і причетних з святом міжнародного сьомого березня!

 

І знаєте, що я скажу – це день, коли жінка-політик може тішитися не тільки з того, що вона політик, а й з того, що вона – жінка. Коли жінка бачить в однопартійцях не просто рагулів з передмістя у піджаках з застібнутим нижнім ґудзиком, а джентльменів і денді. І нехай вітання не так часто, як хотілося б, йдуть пліч-о-пліч з безналогом, а висловлюються переважно написаними на папірці і потім завченими текстами з інтернету (чи написані спічрайтером і не вивчені, а просто прочитані безпосередньо з того папірчика – то залежить від статусу вітальника) і віниками квітів настурції і орхідеї з тюльпанами і трояндами, але головне – то увага. В такі дні відчуваєш себе королевою, забуваєш всі образи, коли тебе не беруть з собою на полювання, навіть до лазні не кличуть через фейс-контроль.

 

Будьмо, дівчата! Бажаю вам квітнути всі свята і не пахнути, як вони закінчаться!

За К.Ц. і Р.Л.!!!

Вчора їздила до батьків. Посиділи трохи, трохи випили. Покалякали з мамою на жіночі теми. Так мама потім кинулася в плач, розповідаючи мені, як я неправильно живу. Заспокоїла її як змогла, а під вечір сіла в літака і поїхала додому. Якийсь неприємний осад на душі таки залишився. Додому не хотілося, то я зателефонувала Райці. Але вона з своїми дієтами нескінченними хіба може виділити хвилинку-другу для партійного товариша, та, чого вже там гріхи таїти – просто для жінки, хорошої подруги? Ні. Як виявилося, не може. Тоді я набралася духу і набрала номер Віктора Федоровича. Він був з друзями на полюванні природі, тому я досить стисло розповіла про стан справ у регіоні і натисла відбій. На душі наче полегшало, але все одно хотілося випити. Тому я пішла до супермаркету і вибрала пару пляшок амброзії. А як розраховувалася на касі – побачила, що на новій стогривневій купюрі – обличчя молодого Ющенка. Настрій знову впав, і я банально напилася. А я жінка слабка, і мені сьогодні дуже зле. Манала я тих батьків з їхніми варениками. Наступного разу ліпше на шашлики з мужиками партійцями поїду до лісу.